Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері електронних комунікацій (НКЕК), повернулася до ідеї фінансування власної діяльності за рахунок телеком-ринку. Відповідний законопроєкт передбачає запровадження спеціального регуляторного збору у розмірі до 1,5% від загального доходу операторів зв’язку, а також розширення повноважень регулятора та поступову відмову від бюджетного фінансування.

Критики ініціативи вважають, що такий підхід може призвести до суттєвого зростання фінансового навантаження на операторів, а відтак — і до підвищення тарифів для кінцевих споживачів. Окреме занепокоєння викликає тенденція, яку називають «регуляторним туризмом» — вибіркове використання лише тих європейських практик, які посилюють контрольні та фінансові можливості самого регулятора.

Автори критики наголошують, що при посиланні на норми ЄС НКЕК фактично ігнорує принципи пропорційності, підзвітності та мінімізації адміністративного тиску на ринок. На цьому тлі особливо суперечливо виглядає ситуація під час війни, коли український телеком-сектор забезпечує роботу критичної інфраструктури, підтримує зв’язок під обстрілами та оперативно відновлює пошкоджені мережі.

Окремі питання виникають і щодо ефективності самого регулятора. Зокрема, у публічних планах НКЕК відсутні ініціативи щодо оптимізації структури чи скорочення витрат, попри те, що чисельність апарату регулятора, за оцінками авторів матеріалу, перевищує показники аналогічних структур у низці країн ЄС.

Дискусію також спричинила міжнародна діяльність регулятора. Україна з 2024 року добровільно фінансує участь у роботі європейського телеком-регулятора BEREC, хоча деякі інші країни-кандидати до ЄС, зокрема Молдова, отримують аналогічні інтеграційні можливості без таких витрат.

Крім того, експерти звертають увагу на низку потенційних невідповідностей положенням Європейського кодексу електронних комунікацій. Зокрема:

• відсутність обмежень на використання коштів збору для капітальних витрат;
• ризик перехресного субсидування інших галузей, зокрема поштової сфери;
• недостатні вимоги до профільної кваліфікації керівництва регулятора;
• обмежені механізми парламентського та громадського контролю за використанням коштів.

На думку критиків законопроєкту, замість стимулювання розвитку ринку та дерегуляції телеком-галузі бізнесу пропонують додаткові фінансові зобов’язання та посилення державного контролю. У підсумку це може негативно позначитися як на інвестиціях у галузь, так і на вартості послуг для абонентів.